21 лютого 2024

Втома, виснаженість від повномасштабної війни. Адаптація психіки

Write your awesome label here.
Воєнні конфлікти завжди залишають глибокий та важкий слід на психіці людей, які проживають в зоні бойових дій або безпосередньо беруть участь у війні. Втома та виснаженість від повномасштабних воєнних дій впливають не лише на фізичний, але й психоемоційний стан людини, і це вимагає негайної уваги та адекватної реакції.

Війна на сході України, яка триває з 2014 року, прямо або опосередковано впливає на фізичний, моральний та психоемоційний стани людей. Сьогодні нам дуже важливо зрозуміти, в який спосіб психіка адаптується до жахливих умов війни.

Якщо розглядати загальний механізм налаштування психіки на нові події у звичайному житті, які дарують нам сенс та приносять радість і підкріплюють смисли, то слід розуміти, що психіка реагує в залежності від того, як ми замотивовані і який сенс вкладаємо в те, що робимо кожного дня. Якщо наша діяльність та активність приносять користь нам та суспільству, то матимемо відповідний зворотний зв’язок вдячності від референтної групи: суспільства, сім'ї, оточення тощо. З одного боку цей зворотний зв’язок підтверджує значущість наших дій, а з іншого – дає нам можливість отримати моральну компенсацію за те, що ми виконуємо свою роботу і виконуємо її якісно. 
Коли розпочалася повномасштабна війна, ми повинні були перелаштувати свою активність і рівень задоволення та отримання радості від нашої діяльності. Це дуже важливі чинники та фактори моральної компенсації для кожного з нас. Коли людина отримує підтвердження важливості її роботи, вона надихається на нові етапи, нові види активності та нову тривалість цього процесу. Натомість, коли вже два роки триває напружена війна, і ми несемо неймовірні втрати, нам дуже важко знайти той фактор миттєвого морального задоволення, як зворотний зв'язок у відповідь на наші дії, який може нас задовольнити. Все, що ми робимо, це інвестиція в перемогу, вкладення в те, що ми будемо долати ворога кожен на своєму місці. Все, що ми робимо, йде в загальну скарбничку, в загальний відтермінований результат наших спільних дій. Окрім того, ми не отримуємо звичної нам вдячності, а деколи навіть навпаки зустрічаємося з критикою через те, що зробили. Звичайні люди об'єднуються в спільноти та підтримують одне одного. І це дуже яскраво з самого початку війни мало прояв у волонтерському русі. Проте і це добре діло з часом отримало свою хвилю засуджень і обмежень. Врешті-решт, війна все розставляє на свої місця. Буде час аналізу і буде час розуміння того, хто що і як робив. 
Психологічна втома під час війни виникає через постійний стрес, небезпеку і втрати, що виснажують психологічні ресурси людей. Психологічна втома може проявлятися як у військових, так і у цивільних, а також у фахівців, що працюють з постраждалими. Основними способами боротьби є регулярні перерви, соціальна підтримка, звернення до професійної допомоги та практики релаксації. Важливо також визнавати власні межі та не боятися просити допомоги.
Не можна недооцінювати психологічну втому під час війни. Розчарування приносить те, що результатом нашої роботи, на яку впливає чимало чинників і факторів, стає відтермінування перемоги, яку ми так наближаємо і якої ми так прагнемо. Найбільшої втоми завдає невизначеність часового проміжку і часового простору, в якому ми знаходимося. Ніхто не знає, коли закінчиться війна. І ось саме цей чинник найбільш негативно впливає на моральний стан людини. Людині дуже легко орієнтуватися на власні зусилля, коли вона знає визначений термін: скільки ще доведеться докладати зусиль. Ми ставимо у своїй свідомості цю мету і крайній термін і терпляче, організовано і методично рухаємося до цієї мети. Розуміючи, що цей термін настане, мозок та психіка людини тлумачить, що після цього буде отримана бажана мета з усіма наслідками та приємностями від результату, настане час відпочинку, можна буде подбати про себе, сім'ю та, нарешті, змінити налаштування на мирне життя.

Натомість на жаль, сьогодні ми немає цього дедлайну. Все, що ми робимо, щоб витримати цей марафон, це – залучення ресурсу вольового “начала”, яке призводить до того, що ми утискуємо себе в наших бажаннях та емоціях. Ми ніби затискаємо себе в лещатах, розуміючи, що треба рухатися попри все та допомагати армії, війську, пораненим, мобілізованим, демобілізованим, усім, хто потерпає та потребує нашої допомоги та підтримки. Тоді, не знаючи, коли буде зворотний зв'язок і полегшення, ми, спираючись на власну волю попри свій стан, рухаємося і не зважаємо на свою втому і свої бажання. Ось цей чинник волі з одного боку допомагає нам мобілізувати зусилля, але з другого боку саме він призводить до найбільшої втоми, та виснаження, а інколи може обернутися навіть депресією. Настає момент, коли тіло сигналізує: "Я хочу відпочити. Я втомилося, мені потрібно більше спати, мені потрібно більше їсти." Але воля каже: "Зараз я не можу дозволити собі це. У мене немає часу і можливості на такий відпочинок." Воля пригнічує наші бажання і змушує нас продовжувати діяти, збирати сили та рухатися вперед.
Війна приносить неймовірні наслідки та впливи на кожного з нас, тому, якщо не врахувати такі специфічні особливості, вони можуть дуже сильно пригнітити на стан.
Що робити для того, щоб після двох років виснажливого режиму дати собі відпочити та зняти те навантаження, яке ми несемо на собі?
  • Треба розуміти, що наша діяльність – це чергова краплинка в нашу перемогу. Ми повинні переглянути свої внутрішні налаштування та переорієнтувати їх. Замість того, щоб постійно думати "коли це все закінчиться?", нам слід відкинути ці думки раз і назавжди. Той, хто постійно запитає про закінчення, ніби випрошує його у когось із зовнішніх сил, або навіть у ворога. Ми повинні зрозуміти, що ворог хитрий і підступний, але ми не повинні дати йому перемогу над нашими думками.

    Перестаємо ставити запитання, а переформатуємо наше налаштування в інший формат. Ми робимо те, що треба робити кожного нового дня: «настав новий день і сьогодні я знову буду робити те, що мені треба, те, що від мене очікується. Те, що мені треба зробити заради нашої спільної перемоги».
  • «Я це роблю не один (не одна). Ми – сила, ми – спільнота, ми – нація, об'єднані загальною метою та місією». 
  • Необхідно перенести намір своєї перемоги в якесь майбутнє, поки що невідоме, але рухатися до нього впевнено, методично і систематично. А це означає, що те, що ми робимо разом зі спільнотою, ми робимо заради наших дітей, онуків і нашого майбутнього. Це і є той світлий смисл, який ми вкладатимемо в наше майбутнє, який буде надихати нас та надавати нам нових сил, який допоможе нам брати ресурс з того майбутнього, заради якого ми живемо. 
  • Можна уявити, що зараз наші голови накрили величезні грозові хмари. Ми не бачимо сонця, на нас падає сніг, дощ, оточують блискавки (в символічному сенсі), але десь, високо над цими хмарами є сонце. І коли ми зробимо все, що нам треба і подолаємо ворога, ми приберемо ці хмари і, нарешті, побачимо те сонце, про яке ми знаємо і пам'ятаємо, яке повинно і буде світити нам, нашому майбутньому, нашим дітям та онукам.
Психологічна втома це стан виснаження, викликаний тривалим і інтенсивним стресом, що часто супроводжується почуттям безнадії, зниженням мотивації та емоційної стійкості.
Психологічна втома негативно впливає на здатність людини справлятися з повсякденними завданнями та може призвести до серйозних проблем з психічним здоров’ям, якщо її не лікувати належним чином.
Це – ті налаштування, які саме з боку вольового і ментального “начала” дадуть нам ресурс і можливість витримати цей жах, терпляче перенести всі його лихі елементи, зібрати себе, пам'ятаючи, що нам всім важко, але ми в спільноті та нас багато. І в жодному разі не усамітнюватися і не замикатися, тому що усамітнення позбавляє людину взаємодії, яка вкрай важлива саме в такі важкі часи та періоди. Тому дуже важливо пам'ятати про сенс життя взагалі, про сенс продовження життя і про сенс емоційного наповнення цього життя. Якщо зараз радості в нас немає, то радість може принести кожна виконана справа, кожен новий куплений дрон чи зброя, яка поставляється, що підкреслює нашу значущість та важливість наших дій і може бути радістю для того, щоб рухатися далі.

Зичимо всім знайти цю радість навіть в такі важкі часи, рухатися до неї, підтримувати її у своєму житті та розуміти, що за нас і крім нас цього ніхто не зробить. Отже – ніхто крім нас.

Автор статті

Колесніченко Максим Валентинович

  • Практикуючий індивідуальний сімейний та груповий терапевт.
  • Спеціалізуюся на системній сімейній терапії та фрактальній терапії.
  • Психолог, який працює з військовими.

Останнє з нашого блогу

Ми — освітня Онлайн-Платформа, яка допомагає людям зміцнити своє ментальне і фізичне здоров`я та досягти успіху в своїх цілях.
Рекомендовані посилання
Зв'яжіться з нами
 Усі права захищені © 2022